Олександр Гінайло, боєць «Любарта» – наш земляк і випускник нашого ж коледжу, який закінчував заклад вже під час війни, – завітав разом із побратимом Романом, позивний «Донбас» і посестрами.
Одна з них – командир медичного підрозділу Юлія Чепурко з позивним «Юла», яка разом із командою підтримує бійців бригади «Любарт» після поранень і хвороб, допомагає їм ставати на ноги знову.
Олександр розповідав так, що всі забули про годинник.
Про смішні моменти: як перший вихід на позицію був “як у фільмі”, як зайці підкрались у степу, а він думав, що то ворог. Усі сміялись разом, як старі друзі.
Бійці говорили чесно, по-дружньому і місцями з іронією – про війну, з щирістю – про те, що вони відчувають, що відбувається з людьми, коли вони разом, коли підтримують один одного.
Про ночі у степу, про друзів, які поруч, про те, що навіть після найжорсткішого досвіду – як от втрата ноги та пальців лівої руки, отримання перелому правої руки, осколкове поранення в Олександра – можна зберегти почуття гумору.
Роман доповнював і підкидав жарти, і в залі було чутно, як студенти сміються й жваво реагують.
І в такі моменти особливо відчувається: нам є ким пишатись. Своїми людьми. Своїми випускниками. Українськими воїнами, такими, як Олександр з побратимами і посестрами.
І дуже хочеться, щоб такі зустрічі ще повторювались. Бо це той випадок, коли Свої приходять – і це справді важливо.
Дякуємо, вам, любі, за зустріч, обіймаємо
