“Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…”
15 лютого – день вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
29 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами. Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі.
Літопис афганської війни містить безліч прикладів героїзму, не применшує честь та гідність воїнів, які самовіддано виконували свій обов’язок в горах та пустелях, в повітрі, в наступі та обороні, при врятуванні бойових товаришів та мирних жителів країни.
Афганська кампанія залишила невиліковну рану у душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів чи батьків.
Афганській війні оцінку виніс час. Воєнні події стали історією, а ті, хто там був – ветеранами, учасниками бойових дій. Трохи дивно було ставити іменник “ветеран” поряд із молодими людьми, у яких, на перший погляд, лише сиві пасма в волоссі видають пережите. Але, вдивляючись у глибокі очі вчорашніх солдатів, розумієш: їхні серця зранені, у снах вони й досі йдуть в атаку.
Та найбільше ніяк не сподівалися воїни-афганці, що поряд із собою через чверть століття побачать набагато молодших учасників бойових дій і самі знову відчують смертельний вишкіл війни уже на рідній українській землі…
У народі кажуть: “Життя прожити – не поле перейти…”. Так можуть говорити тільки ті, хто ніколи не ходив мінним полем, кого не будили розриви снарядів, кому не наспівували свої смертельні мелодії кулі…
Ті, кого вшановують щороку 15 лютого, зовсім іншої думки. Вони, як ніхто, навчилися цінувати найвищу нагороду, яку вони отримали – життя. А його хіба можна почепити на мундир чи цивільний костюм?! Життя для того, щоб жити.
У Технічному коледжі відбулася зустріч студентів із ветеранами війни в Афганістані. Виховний захід підготували студенти 12-КІ (Куратор Вовк П.Б.). Радо зустрів ветеранів директор коледжу Олег Олександрович Герасимчук та заступник з НВР Олена Володимирівна Міськів. Із болем та смутком згадувались ті роки…
Цього ж дня ми вшануємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах, які виконували воїнський обов’язок та бойовий наказ Батьківщини, але за її межами.
Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих, перед членами сімей загиблих. Висловлюємо глибоку подяку батькам, які виховали мужніх синів.
А всім, хто пройшов через горнила жорстоких воєн, бажаємо міцного здоров’я, сили духу, родинного щастя та благополуччя. Нехай над всіма нами буде мирне небо.
