Шевченківські дні видалися насиченими у коледжі, адже у навчальному закладі відбувся флешмоб «Єднаймо душі словом Кобзаря». Слово Великого Кобзаря і сьогодні відгукується в наших серцях. Тарас Шевченко став для нас символом нації – уособленням незламної волі та сили духу. У кожному його рядку – щирість, гідність і безмежна любов до рідної землі. І хоча він писав, що «все йде, все минає», його творча спадщина залишається актуальною. Шевченко житиме в пам’яті народу доти, доки існує українська держава.
Студенти коледжу читали поезії Кобзаря, співали пісні на його слова. Здобувачі освіти відзначають, що відчувають актуальність творів Шевченка і в наші дні. Студентка 11-МД Софія Рокицька (викладач Мар’яна Ніпрук, постановка вокалу Світлана Дарчич, ідея проєкту Мар’яна Ніпрук та Славко Мазурок) виконала композицію «Думи мої, думи…». Це один із найбільш щемких творів Кобзаря – своєрідна поетична сповідь митця, звернення до власного слова, до України, до свого народу. У цих рядках – біль і надія, туга й незламна віра. Сьогодні вони звучать особливо актуально, адже слово Шевченка й надалі підтримує, формує національну свідомість і єднає українців у час випробувань.
Студентка групи 12-ІСТ Олеся Казмірчук (викладач Олена Сіжук) прочитала поезію «Ісаія. Глава 35» – твір глибокий, пророчий, сповнений віри у відродження й світло після темряви.
Студентка групи 11-ДЗ Вікторія Омельчук (викладач Мар’яна Ніпрук) продекламувала уривок із поеми «Катерина» – глибокої й драматичної історії про кохання, зраду, материнську долю та осуд суспільства. Це твір не лише про особисту трагедію героїні. Він – про моральний вибір, відповідальність і жорстокість чужого слова. І сьогодні Шевченкова «Катерина» змушує кожного з нас замислитися: чи вміємо ми співчувати, підтримувати, розуміти?
Студентка 11 – МД Софія Рокицька (викладач Анна Савчук) прочитала поезію «Мені однаково…». Поезія, що написана понад століття тому, сьогодні звучить по-особливому. У словах Шевченка – біль за Україну, тривога за її долю і водночас глибока любов до рідної землі. Саме тому рядки «Мені однаково…» не втрачають актуальності й відгукуються в серцях молоді.
Студентка групи 12-ДзГ Соломія Мацько (викладач Олена Сіжук) прочитала поезію Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…».Поет закликав берегти й плекати своє, знати власну історію та пам’ятати, хто ми є. Він говорив про силу народу, який здатен об’єднуватися, підтримувати одне одного і через любов до рідної землі здобувати справжню волю.
У своїх творах Шевченко гостро критикував тих, хто вихваляється знаннями, але забуває про свою країну, і засуджував лукавство та байдужість. Саме тому його слова сьогодні звучать як справжній маніфест української ідентичності – нагадування, що наша сила у корінні, у правді та у щирій любові до України.